Передмова:
Для отримання позитивного результату при розгляді Вашої позовної заяви, краще заручитися підтримкою фахового юридичного супроводу.
Пам’ятайте, у Вас один шанс, не змарнуйте його.
До Окружного адміністративного суду міста_______________,
адреса__________________________________________________
________________________________________________________
Позивачі:______________________________________________
____________________________________________ (ПІБ батька)
адреса__________________________________________________
________________________________________________________
тел. _________________________________
________________________________________________________
____________________________________________( ПІБ матері)
адреса __________________________________________________
________________________________________________________
тел. __________________________________
в інтересах неповнолітньої дитини
________________________________________________________
____________________________________________ (ПІБ дитини)
адреса __________________________________________________
________________________________________________________
тел. __________________________________
Відповідач: Головне управління/Управління(необхідне підкреслити) Державної міграційної служби
у_______________________________________________області
ЄДРПОУ:___________________________
адреса __________________________________________________
________________________________________________________
тел._______________________________
|
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії
Ми, ________________________________________________________ ПІБ батька) та ________________________________________________________ (ПІБ матері) (далі – Позивачі), є батьками ____________________________________________________ (ПІБ дитини)_________________ року народження (далі – дитина) та відповідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України є її законними представниками. Згідно з ч. 4 ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб захищають у суді їх законні представники – батьки.
По досягненню дитиною 16-річного віку дитина та Позивачі звернулись до __________________ районного відділу/сектору у ____________________ Головного управління/Управління Державної міграційної служби у ______________________ області (далі – районий відділ ДМС), що є територіальним підрозділом Головного управління/Управління Державної міграційної служби у ___________________________ області (далі – Відповідач), із заявою від ____________________ (вх. від __________________№ ______________) з проханням оформити і видати дитині _______________________________________________________________________ (ПІБ) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
У заяві повідомлено про відмову за релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорта у формі картки – документа Реєстру та обгрунтовано право на паспорт-книжечку.
Проте районий відділ ДМС листом від _____________ вих. № _____________ відмовив у наданні дитині такого паспорта, посилаючись наЗакон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі – закон «Про ЄДДР»), відповідно до якого оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки.
Ми вважаємо, що такою відмовою Відповідач грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси нашої дитини, нашої сім'ї, виходячи з наступного.
Конституція України проголошує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8), відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3). Кодекс адміністративного судочинства України гарантує звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (ст. 8).
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.
Як зазначено вище, відмовляючи дитині у видачі паспорта-книжечки, Відповідач спирається на закон «Про ЄДДР». Але відповідно до вказаного закону Єдиний державний демографічний реєстр (ЄДДР, Реєстр) створений для обслуговування тих суспільних відносин, які «пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням конфіденційної інформації» (ч. 1 ст. 1; ч. 3 ст. 8).
Проте, відповідно до ст. 32 Конституції України «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Стаття 10 закону «Про ЄДДР» вимагає від громадян особистого звернення та підпису на заяві про включення персональних даних до Реєстру та формування унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР). Тобто цей Закон передбачає отримання згоди людини на обробку її даних в ЄДДР. Таким чином, умови включення даних до ЄДДР не підпадають під визначення випадків, вказаних статтею 32 Конституції України, за якими згода не вимагається, а навпаки, передбачають згоду людини на обробку її даних.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» термін «згода» означає «добровільне волевиявлення за умови поінформованості». Отже, при ненаданні людиною згоди її персональні дані не повинні оброблятися.Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя» (20.01.2012, № 2‑рп/2012, Справа №1-9/2012).
Наведені норми дають підстави для висновку, що документи Реєстру, передбачені законом «Про ЄДДР», (зокрема паспорт – картка), можуть видаватися виключно на добровільній основі.
Чинним нормативно-правовим актом, що регламентує оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, є прийнята відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» Постанова Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (із змінами, у т. ч. згідно з Законами України від 03.07.2012 № 5029-VI та від 18.09.2012 № 5294-VI) (далі – Положення про паспорт). Відповідно до цього Положення «паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України» (п. 1); паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку (п. 2); «Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України» (п. 3); «Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується» (п. 8).
Чинним наказом Міністерства внутрішніх справ від 13.04.2012 № 320 затверджено Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, розроблений, зокрема, відповідно до Положення про паспорт. Згідно з Порядком, «Паспорт громадянина України видається територіальними підрозділами Державної міграційної служби України за місцем проживання кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку» (п. 1.2).
Чинною Постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 415 відновлено дію Постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 р. № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» «у вигляді паспортної книжечки» (п. 1), що відповідає Положенню про паспорт.
Отже, сьогодні діють дві самостійні групи нормативно-правових актів стосовно видачі паспорта громадянина України як у вигляді паспортної картки – закон «Про ЄДДР», так і у вигляді паспортної книжечки – Постанова про паспорт та інші акти.
Проте, незважаючи на чинність нормативно-правових актів, що регламентують видачу паспорта-книжечки, і на відповідність їх Конституції України, зокрема, нормам статей 22, 32, 35, Відповідачем було відмовлено дитині в отриманні такого паспорту.
Важливо відмітити, що погодження людини на оформлення паспорта-картки відповідно до закону «Про ЄДДР» є також згодою на присвоєння їй персонального номера УНЗР, який відповідно до статей 4, 10 цього закону за своєю суттю є довічним незмінним ідентифікатором конкретної людини, складеним із її персональних даних. За висновками наукових експертів різних країн, у тому числі України (http://www.zaistinu.ru/articles/?aid=2655; http://www.zaistinu.ru/articles/?aid=2656), цифровий ідентифікатор УНЗР для електронної системи є цифровим ім'ям людини.
Міжнародним Нюрнберзьким трибуналом у 1946 році визнано присвоєння людині персонального номеру злочином проти людяності, що не має терміну давності. Постанова Верховної Ради України від 19.04.2011 р. № 3248-VI нагадує про чинність вироку Нюрнберзького трибуналу.
Відповідно до Цивільного кодексу України людина набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям, а також не може бути позбавлена цього права, яким людина володіє довічно (статті 28, 201, 269, 294, 296). Право дитини на ім’я захищає також Закон України «Про охорону дитинства»: «Кожна дитина з моменту народження має право на ім’я» (ст. 7). Стаття 22 Конституції України гарантує нам збереженість цього права.
За експертними висновками цифровий ідентифікатор у штрих-кодовому варіанті запису (використовується для автоматизованої обробки даних) у міжнародній системі ЕАN-13, що впроваджується в Україні, містить символіку, яка уособлює антихриста. Ця остання обставина є викликом Богові та віроломним втручанням у духовне життя людини, безпрецедентним насильством над душею людини. Сутність символів розкриває вчення Православної Церкви: «Символ не є просто нагадування, деякий спогад, щось зовнішнє, але вказує на єдність двох осіб або двох речей, оскільки вони з'єднуються і утворюють ланку, кільце. Більше того символ є знаком єдності тварного і нетварного, є знаком визнання цієї єдності». (Богослов'я і гідність символів. Митрополит Навпактський і св. Власія Ієрофей [Влахос]).
За таких обставин погодження людини на присвоєння їй і використання у системі цифрового ідентифікатора означає погодження її на ототожнення свого імені, себе з числом, цифровим ідентифікатором, отже, зі штрих-кодом — як товар, а через присутність у штрих-коді символа антихриста — погодженням на єдність з ним. Про духовне значення і наслідки прийняття людиною такого числового/штрих-кодового імені попереджає Откровення Іоанна Богослова (Откр. 13, 16-18; 14, 9-11). Тому для кожного з нас, глибоко віруючих християн, неприпустимо ототожнення імені, яке від Бога, з цифровим ідентифікатором. Поза сумнівом, примушення віруючої людини до прийняття цифрового ідентифікатора є прямим та грубим порушенням її конституційного права на свободу світогляду і віросповідання.
Мінімальною умовою для здійснення людиною будь-якого конституційного права всередині країни є наявність у неї внутрішнього паспорту. Штучне створення протиправних перешкод для отримання паспорта-книжечки та примушування до отримання паспорта виключно у формі картки з обов'язковими збором і обробкою конфіденційних даних, зокрема біометричних, і з присвоєнням людині цифрового/штрих-кодового ідентифікатора, що стає її персональними даними, є насильством над добровільним волевиявленням людини, яка усвідомлює духовний сенс такого кроку, є протиправним втручанням в особисте духовне життя людини, посягання на право на свободу віросповідання, закріплене у статті 35 Конституції України.
Примушування людини до прийняття паспорта-картки є насильством над «переконаннями і світоглядом», що заборонено ст. 3 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», згідно з якою «ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії». Обмеження прав громадян, які не приймають символіку, не сумісну з віросповіданням, заборонено ст. 4 вказаного Закону: «Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав громадян залежно від їх ставлення до релігії, чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом».
Таким чином, відмовою Відповідача у видачі дитині паспорта-книжечки згідно з Положенням про паспорт грубо порушуються права дитини і нас, її батьків, на свободу світогляду і віросповідання, на добровільне волевиявлення у питанні щодо обробки персональних даних, на ім'я, честь і гідність, здоров’я, навчання, працю та заробітну плату, розвиток особистості тощо, право на саме життя — на ті права, що захищаються нормами статей 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України.
При цьому Положення про паспорт повністю гарантує реалізацію прав, захищених статтями 32 та 35 Конституцією України, оскільки не примушує діяти всупереч віросповіданню та не примушує до обробки персональних даних.
У статті 3 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 № 789-XII, зазначено: «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».
Відповідно до п. 7 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.
Підтверджуємо, що нами не подано іншого позову (позовів) до відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 94, 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПРОСИМО СУД:
1. Визнати протиправною відмову Головного управління/Управління Державної міграційної служби у __________________________________________ області у видачі ______________________________________________________________________(ПІБ) у зв’язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
2. Зобов’язати Головне управління/Управління Державної міграційної служби у _________________________________________________ області оформити та видати ________________________________________________________________ (ПІБ дитини)
_______________ року народження у зв’язку із досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних про дитину і про нас, її батьків, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
3. Звільнити Позивачів від сплати судового збору.
Додатки (оригінали знаходяться у позивачів):
1. Копія свідоцтва про народження (дитини).
2. Копії паспортів позивачів (батьків дитини).
3. Копія заяви від ______________________________________________________ (ПІБ) до Відповідача.
4. Копія відповіді Відповідача від __________________ р. №___________________ на вищезазначену заяву.
5. Копії позовної заяви та додатків для Відповідача.
Позивачі:
___________________________________________________________ (батько, ПІБ)
____________________________________________________________ (мати, ПІБ)
«____» ____________________ 201_ р.
АВТОР СЕРГІЙ ФІЛІПЕНКО
