Історія має властивість повторюватися у своїх найгірших проявах. Сьогодні Україна знову опинилася на межі історичної катастрофи, яка дедалі більше нагадує часи Руїни XVII століття — період розбрату, втрати державності та амбіцій випадкових керманичів, які ставили власні кишені та абсолютний контроль вище за долю нації. Під прикриттям правового режиму воєнного стану нинішня влада крок за кроком демонтує демократичні інститути, замінюючи їх диктатурою мафіозного типу.
Початок необільшовизму: від «турборежиму» до монополії
Витоки нинішньої узурпації закладалися ще у 2019 році. Те, що влада гордо називала «турборежимом» партії «Слуга Народу», насправді стало проявом класичного необільшовизму. Парламентська монобільшість почала ламати державні інститути через коліно, повністю ігнорувати правові процедури та думку політичної меншості, керуючись виключно принципом «революційної доцільності».
Сьогодні цей процес досяг свого піку — жорстка централізація влади, яка подається як вимушений захід безпеки, фактично перетворилася на диктатуру. Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки ліквідовано. Усі доленосні рішення ухвалюються одноосібно в Офісі Президента, а Верховна Рада перетворилася на формальний орган для штампування указів.
Демонтаж свобод та імітація законності
Під виглядом захисту держави відбулося зачищення політичного та інформаційного простору, що копіює ознаки тоталітарних режимів:
- Скасування виборів: Проведення виборів відтерміновано. Постійне і системне продовження воєнного стану використовується як легальний інструмент для нескінченного утримання влади без волевиявлення народу.
- Позасудові репресії та цензура: Запровадження санкцій РНБО проти українських громадян без вироків та доказів у звичайних судах знищило незалежне правосуддя. Опозиційні політики та медіа зазнають тиску, а інформаційне поле зачищене через пропагандистський телемарафон «Єдині новини», який перетворився на інструмент маніпуляцій та замилювання очей.
- Державне насильство: Дії представників ТЦК, які на вулицях міст застосовують силу та бандитські методи проти власного населення, стали уособленням поліцейського терору. Держава використовує примусовий апарат для залякування громадян, замість побудови справедливої системи мотивації.
Економічне розбазарювання та беззахисність
Ця диктатура є не просто політичним, а й фінансовим злом. Ще у 2014 році, коли Україна постала перед першою фазою агресії, керівництво держави вимушено маневрувало, щоб зберегти фінансову стабільність, відродити армію та уникнути технологічного ембарго. Попередній президент залишив країну з наповненим казначейським рахунком та стабільними резервами.
Натомість нинішня влада за роки свого правління спрямувала ресурси не на радикальне переозброєння чи зміцнення обороноздатності, а на масштабне розбазарювання бюджету. Гроші розходилися по кишенях олігархату та наближених до влади мафіозних кланів, зокрема через сумнівні багатомільярдні інфраструктурні проєкти напередодні повномасштабного вторгнення. Ця фінансова безвідповідальність та корупція залишили країну критично беззахисною перед великим нападом.
Шлях у прірву
Диктатура, яку вибудовує чинний режим — це шлях до нової Руїни. Знищення опозиції, придушення критики, корупційні скандали в оборонній сфері та ігнорування рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) ведуть до внутрішнього розколу суспільства. Режим, який тримається на страху, цензурі та фінансових махінаціях, послаблює державу зсередини, роблячи її вразливою для зовнішнього ворога. Якщо громадянське суспільство не зупинить цей авторитарний відкат до повної диктатури, то це стане втратою майбутнього України.
Немає коментарів:
Дописати коментар