Політики, попи та козацькі святині (або як кішка на сало рота роззявила) ...

Золота паланка. Творче об'єднання громадян Січеслава.: Політики та козацькі святині(або як кішка на сало ...:


Нардеп-регіонал видирає в музею козацькі святині для московських попів

15-10-2013

Коли «народні обранці» починають замолювати власні гріхи, найчастіше, оглянувши свій нелегкий земний шлях, вони розуміють, що вчинені гріхи на важкому шляху до владних коридорів важать стільки, що молитися доведеться кільком поколінням нащадків. І тоді, найчастіше не без участі запопадливих ділків від релігії, їх осяює ідея подарувати церкві щось ну дуже дороге і коштовне, аби одним махом спустошити чашу вчинених злодіянь. За дивним збігом найчастіше у таких випадках в Україні вигодо отримувачем опиняється церква московського патріархату, а щось дороге і цінне - аж ніяк не власністю грішника, а або народним добром, або ж пам'ятками історії чи культури.

Здавалося, після викидання з лікарні хворих для звільнення місця під храм московського патріархату в самому серці Дніпропетровська головою облради регіоналом Євгеном Удодом навряд чи щось здивує громадськість, але народний депутат від тої ж партії Андрій Шипко вирішив перевершити колегу. Місяць тому від звернувся до голови Дніпропетровської облдержадміністрації Дмитра Колесникова з проханням «вжити заходів» щодо передачі низки козацьких святинь, що зберігаються у Нікопольському краєзнавчому музеї до кафедрального храму УПЦ МП (фактично - українського філіалу РПЦ).

Мотиви такої запопадливості народного обранця полягають утому, що нібито зберігання речей, що є пам'ятниками історії XVIII століття у музеї - «наруга над православними», адже «до ікон слід відносити молитви, а із святих чаш - роздавати святе причастя».

Глибокий знавець релігійних традицій московського православ'я Андрій Шипко проводить чітке розділення на «вовків та овець», віддаючи перевагу російським православним перед звичайними українцями.  «Нажаль, далеко не кожен мирянин відвідує музей, тож не може побачити церковні святині «, йдеться в листі регіонала до Дмитра Колеснікова.

При цьому, очевидно, що історія - далеко не найсильніша риса православного депутата. Мотивуючи своє рішення «історичною справедливістю» та «релігійними переконаннями більшості мешканців», пан Шипко ігнорує той факт, що історичні пам'ятки, про які йде мова (і з яких лише частина - 16 предметів з 152 мають стосунок до релігії) ніколи не мали жодного стосунку не тільки до УПЦ МП, а й до Спасо-Преображенського кафедрального собору в місті Нікополь, спочатку зруйнованого радянською владою, а потім відбудованого за часів Незалежної України.

Експонати, про які йде мова у листі пана Шипка, загальною кількістю 16, відносяться до періоду 18 от. і використовувалися для церковної служби в січовій церкві Покрови Пресвятої Богоматері в селі Покровському до зруйнування Запорозької Січі російськими військами у 1775 pоці. Після цього, коли церква у c. Покровському прийшла до занепаду, запорозькі козаки перенесли частину церковного начиння у відкриту 1796 року Нікопольську церкву Покрови Пресвятої Богоматері. Знаходячись у ній на початку XX ст., ці речі були поставлені Катеринославоькою консисторією на особливий облік, як речі козацької доби. Велику роль у цьому зіграв відомий історик Дмитро Яворницький, який неодноразово описував їх у своїх наукових працях.

Після 1917 pоку в Україні почався процес відновлення помісної православної церкви і в Катеринославській губернії церковні установи перейшли до конфесії УАПЦ.

Наприкінці 1925 pоку Нікопольське благочиння УАПЦ прийняло рішення про передачу 46 церковних речей козацької добі до Нікопольського музею.

Haжаль, більша частина козацьких святинь була втрачена під час другої світової війни (евакуація, загибель під час обстрілу церкви Івана Дамаскіна), але ті, що валишились у музейній колекції, без сумніву, належать до козацької церкви, яка підлягала Константинопольській патріархії і були отримані від УАПЦ на добровільних засадах, тобто вони не мають відношення до зруйнованих церков Нікопольського благочиння УПЦ МП.

Вищезгадані факти періодично спливають у відповідях місцевої влади та Міністерства культури до чергового настоятеля, якому не терпиться накласти власну «богоосвячену длань» на козацькі скарби.

Питання про передачу комплексу козацьких церковних речей вже неодноразово ставилось, як перед музеєм, так і перед вищими інстанціями.

У вересні 1991 pоку відбулося засідання комісії з передачі експонатів до Спасо-Преображенського собору. У ній взяли участь як фахівці з Дніпропетровська, так і представники місцевої влади, депутатського корпусу, нікопольські краєзнавці, у т.ч. настоятель Спасо-Преображенського собору отець Анатолій Дарущак. Комісія прийшла до висновку про необхідність зберігати комплекс церковних козацьких речей у музеї та неможливість їх передачі у службове користування в діючу церкву. З цим висновком погодились усі члени комісії, у тому числі й отець Анатолій Дарущак.

B подальшому як фахівці, так і керівні особи неодноразово підтверджували вірність прийнятого рішення. Висновки на користь зберігання у музеї надавали: доктор історичних наук, професор Швидько A.K. - 08.06.1992 p., експертно-фондова комісія Міністерства культури України - 11.03.1993 року, експертна комісія Дніпропетровського художнього музею - 23.06.1992 року, експертна комісія Дніпропетровського історичного музею від 02.07.T992 року.

Ha ім'я міського голови Нікополя і благочинного церков Нікопольської округи 18.03.1998 p. було направлено листа від імені заступника міністра культури і мистецтв України Л.М. Новохатька, де було сказано, що «експонати не підлягають вилученню з музею». Це рішення підтверджують і листи першого заступника міністра культури і мистецтв М.В. Захаревича від 26.08.1998 p. та заступника міністра Г.П.Чміля від 01.04.1999 року.

Представники козацьких організацій стверджують, що лист А. Шипка - це 13 (співпадіння?) спроба лише за часів незалежності московської церкви отримати у своє розпорядження те, що їй не належить. Поки що Дмитро Колесников «спускає рішення на гальмах»: він доручив своєму заступнику Анатолію Крупському «розібратися згідно законодавства». Останній також від рішення утримався, переадресувавши міському голові Руслану Токарю вказівку «діяти в межах закону».

Зрозуміло, що забрати музейні експонати до церкви, яка не має на них жодних прав, по закону не вийде. Та чи слід спати спокійно, коли до справ «дружби з церквою» за рахунок історичної спадщини вдається впливовий регіонал?

Автор: 

Тімур ЖЕЛДАК