Важка доля перемовника, має свої плюси і мінуси. Саме це непокоїть народ України — хто, як і про що домовляються посланці.
Акт I. Закритий VIP-комплекс. Абу-Дабі, листопад 2026 року
За вікнами панувала пустельна спека Еміратів, але всередині величного закритого комплексу стояла густа, духмяна пара, змішана з ароматом евкаліпта, дорогого елітного пива та східних парфумів. У просторій кімнаті відпочинку при лазні, оббитій канадським кедром, велика геополітика вирішувалася без краваток і протоколів.
На шкіряних диванах, загорнуті у білосніжні махрові рушники, розвалилися двоє заокеанських посланців. Зятько потягував охолоджене пиво з високого келиха, ліниво спостерігаючи за тим, як усміхнені дівчата-хостес підносять до столу таці зі східними солодощами та крижаними напоями. Поруч із ним Вітько, розпарений після парної, жваво жестикулював келихом, почуваючись тут, як у рідному закритому клубі на Флориді.
Навпроти, на краєчку дивана, сиділа українська трійка «ефективних менеджерів». Хламідія, намагаючись тримати марку «свого хлопця», бадьоро цокався келихом із гостями. Усеров, попри банний антураж, не випускав із рук водонепроникний планшет із таблицями. А Будінов сидів трохи осторонь, у напівтіні, незворушно дивлячись крізь пару так, ніби навіть у сауні проводив рекогносцировку місцевості.
— Панове, ну навіщо ці офіційні саміти в Женеві, коли всі серйозні справи у світі вирішуються саме так? — добродушно прогудів Вітько, підливаючи собі свіжого пива.
— Гарна парна, приємна компанія, холодне пиво — ідеальна атмосфера для угоди. Наш бос любить швидкі рішення: фіксуємо лінію на землі, тиснемо руки і розходимося задоволеними.
— Зачекайте, колеги, давайте не поспішати, — пожвавився Хламідія, ставлячи келих на скляний столик. — У нас є залізне міжнародне право! Будапештський меморандум, де все розписано! І договір про кордони 2003 року, де сам Путін свій підпис поставив!
Зятько ледь помітно посміхнувся, демонструючи, що знає трохи більше за присутніх, кивнув дівчатам, щоб оновили напої, і перевів погляд на українську делегацію:
— У великому бізнесі в лазні вірять лише тому, що лежить на столі. Меморандум — це гарна легенда. Де оригінали з мокрими печатками? Покажіть нам цей документ, і ми змінимо тон розмови.
Акт II. Холодний душ у передбаннику
Під приводом того, що треба «освіжитися в купелі», українська трійка вийшла до сусіднього приміщення, зачинивши за собою масивні дерев’яні двері.
— Де папка?! — зашипів Хламідія, нервово поправляючи рушник. — Чому ми сидимо тут у самих простирадлах без жодного папірця?! Якби я зараз дістав оригінал договору по кордонах і тицьнув їм прямо в ніс підписом Путіна, вони б одразу здали назад! І чому наш Перший у Нью-Йорку на трибуні ООН не показував ці аркуші всьому світу?!
Усеров відклав планшет на лавку і важко зітхнув:
— Я щойно перепитав у Києві по закритому зв’язку. Немає чим махати. Ще за часів Яничари, коли з Межигір’я фурами вивозили готівку й антикваріат, з президентських архівів тихо винесли найголовніші теки. Оригінали Будапештського меморандуму, договори по кордонах, додатки з картами — усе поїхало на північ разом із колишнім гарантом.
— Тобто як — вивезли?! — округлив очі Хламідія. — А СБУ? А розвідка? Чим усі займалися?!
Усі повернулися до Будінова. Той спокійно взяв із полиці склянку води і повільно відповів:
— Нам відомо, у яких саме сейфах у Москві зараз лежать ці сувеніри. Але проблема в іншому: папір сам по собі не стріляє. Хоча без оригіналу в руках на міжнародних майданчиках справді, якось незручно вийшло б, якщо дамо те, що на руках — одразу скажуть, що це роздруківка з інтернету.
— Геніально, — простогнав Хламідія.
— У Кремлі роками штампували фейкові байки про уральських аріїв, а наші реальні козирі просто прибрали до рук. І тепер ми змушені відбиватися від цих двох забудовників за келихом пива!
Акт III. Торг під шелест віників
Коли делегація повернулася до кімнати відпочинку, атмосфера за столом стала ще більш розслабленою для гостей і ще більш слизькою для господарів. Вітько з задоволенням смакував пиво, а Зятько вже креслив пальцем по запітнілому склу столика умовні лінії розмежування.
— Ну що, панове, знайшли свої історичні скрижалі? — із привітною посмішкою запитав Вітько.
— Чи переходимо до конструктиву? Бо якщо не зафіксуємо умови сьогодні, завтра дисконт буде вже зовсім іншим.
Хламідія зробив ковток пива, натягнув на обличчя чергову «переможну» посмішку і почав торгуватися:
— Слухайте, ну ми ж усі розуміємо правила гри. Давайте знайдемо взаємовигідний формат. Ми готові бути гнучкими по окремих територіях і пунктах, якщо ви допоможете гарно подати це нашому виборцю...
Усеров мовчки кивнув, гортаючи в планшеті чернетку домовленостей, де від державних інтересів залишалися лише обтічні формулювання про «наміри» та «гарантії на майбутнє». Будінов знову відійшов у тінь, прораховуючи в голові сценарії, для яких жодні папери вже не мали значення.
А Зятько та Вітько задоволено підняли келихи. Геополітична партія в бані Абу-Дабі складалася саме так, як вони любили: без зайвих свідків, без незручних документів на столі і з повною готовністю опонентів обміняти принципові позиції на ілюзію вдалого компромісу. Тут вони диктували умови, на відміну від принизливого чекання годинами коли прийде Пуйло розповвідати про безкрайні простори космосу.



