Поки Україна декларує курс на інтеграцію до Європейського Союзу, у коридорах влади та музейних кабінетах проштовхується реформа, яка не просто консервує радянські підходи, а створює ідеальне живильне середовище для тотальної корупції.
Новий законопроєкт про обов'язкову реєстрацію приватних колекцій та посилення контролю за цифровими платформами (зокрема, маркетплейсом «Віоліті») подається суспільству під соусом «захисту культурної спадщини». Проте за красивим фасадом ховається спроба знищити прозорий ринок колекціонування, криміналізувати mільйони звичайних громадян та остаточно зачистити землю для великих забудовників.
Абсурд «100 років»: як український закон робить злочинцями звичайних людей
Головна юридична прірва між Україною та цивілізованим світом полягає у визначенні того, що саме вважається державною археологічною власністю.Згідно з чинним Законом України «Про охорону культурної спадщини», будь-який предмет, який перебував у землі чи під водою понад 100 років, автоматично визнається археологічною пам'яткою та власністю держави.
Під це абсурдне формулювання підпадають:Побутові речі початку XX століття: загублені ґудзики, підкови, старі австро-угорські чи російські гільзи Першої світової війни.Перші радянські монети 1920-х років.Звичайний побутовий посуд та реманент селян доколгоспної доби.
Новий законопроєкт вимагає від користувачів «Віоліті» довести легальність походження кожної такої речі. Якщо ви знайшли на власному городі монету 1924 року і виставили її на аукціон без платної державної експертизи — ви формально стаєте «чорним археологом» і торговцем краденим майном держави.
Європейська практика: повага до приватної власності та здоровий глузд
У Європейському Союзі підхід до культурних цінностей є кардинально іншим. ЄС захищає реальну історію, а не імітує боротьбу з гільзами в полях.Ценз у 250 років: Відповідно до базових європейських регламентів (зокрема, Регламенту ЄС 2019/880 про імпорт культурних цінностей), суворий контроль, ліцензування та обмеження обігу застосовуються переважно до археологічних об'єктів віком понад 250 років. Усе, що молодше — монети XVIII–XIX століть, предмети Нового часу, мілітарія — перебуває у вільному, легальному приватному обігу. Європеєць має право володіти, купувати та продавати такі речі без жодного страху перед тюрмою.
Британська модель (Treasure Act): У Великій Британії діє унікальна система, яка залучає громадян до збереження історії, а не карає їх. Якщо шукач знаходить справжній скарб, він зобов'язаний повідомити про це державу. Спеціальний комітет оцінює знахідку за ринковою вартістю. Музей має першочергове право викупити цей предмет у пошуковця за чесні гроші. Якщо у музею немає коштів (що є нормою для бідних бюджетів) — предмет офіційно залишається у власності шукача, який може легально продати його приватній колекції. Історія фіксується, держава отримує дані, людина — гроші.
Українська реальність: грошей немає, але все заборонити
Музейне лобі, яке проштовхує репресивний український закон, свідомо замовчує головне питання: де державі брати гроші?Українські регіональні музеї перебувають у катастрофічному стані: фондосховища переповнені, бракує коштів на опалення, елементарну охоронну сигналізацію, вітрини та реставрацію. Держава не здатна фінансово викупити навіть десяту частину того, що знаходять у полях.
Замість того, щоб узаконити приватне колекціонування за європейським зразком, запровадити символічний податок на продаж та створити відкритий електронний реєстр приватних знахідок, влада обирає шлях тотальної заборони. Це автоматично заганяє ринок у глибоке підпілля (закриті чати Telegram, Signal та іноземні майданчики типу eBay), де держава взагалі втратить контроль і податки, а цінні артефакти масово поїдуть контрабандою за кордон.
Євроінтеграційний тупик: як радянська каральна система блокує вступ до ЄС
Україна офіційно виборює членство в Європейському Союзі, що вимагає фундаментального перегляду правової системи. Проте репресивний законопроєкт щодо колекцій та платформ на кшталт «Віоліті» демонструє повну ментальну відірваність від європейського права. Замість адаптації до стандартів ЄС, лобісти проштовхують тоталітарну радянську модель, яка базується на принципах, неприпустимих у європейській родині:
Пряме зазіхання на приватну власність:
Право приватної власності — це фундамент європейського законодавства (Стаття 17 Хартії основних прав ЄС). Через штучний ценз у 100 років мільйони приватних речей оголошуються «державними». Вимога примусової реєстрації та загроза конфіскації без компенсацій — це чистий радянський більшовизм.
Штучні бар'єри для вільного руху товарів: Спільний ринок є наріжним каменем ЄС (Статті 28-37 Договору про функціонування ЄС).
Коли Україна стане частиною союзу, виникне абсурд: монета 1850 року, яка у сусідній Польщі вільно продається як приватний товар, в Україні вважатиметься кримінальним об'єктом через занижений часовий поріг археології. Це паралізує митну та торговельну інтеграцію.
Імітація реформ замість верховенства права: Копенгагенські критерії вимагають чесного правосуддя.
Коментований закон б'є по дрібних продавцях на Віоліті, але покриває мільйонні схеми знищення пам'яток великим бізнесом — це вибіркове правосуддя.
Європейська комісія бачить цю симуляцію реформ наскрізь.
Подвійна мораль: репресії проти «Віоліті» та бульдозери на курганах
Найбільший цинізм ситуації полягає в тому, що закон б’є по дрібних колекціонерах, але залишає недоторканними справжніх руйнівників історії — великих забудовників та агрохолдинги під «кришею» силовиків.
Громадські розслідування відомого історика та краєзнавця Віктора Векленка (директора Музею Хреста) наочно довели, як працює ця кругова порука на Дніпропетровщині. У резонансних випадках навколо руйнування унікальних тисячолітніх курганів у Новоолександрівці (де знищили прадавній кромлех віком понад 5000 років) та у Спаському, нищення відбувалося не руками поодиноких шукачів.
Об'єкти зрівнювали з землею легальні археологи за допомогою важких бульдозерів під приводом «рятівних розкопок». Занепокоєння істориків та масові скандали навколо знесення курганів активно висвітлювали українські ЗМІ, зокрема портали Дніпро Культура, інформаційні агенції Gorod.dp.ua та Дніпро Інформатор.
Процес знищення пам’ятки, яка старіша за єгипетські піраміди, зафіксували також журналісти Суспільне Дніпро та 5 каналу.
Схема працює безвідмовно:Офіційні структури отримують дозвіл на дослідження в одному місці (наприклад, під державне будівництво траси Н-31 «Дніпро — Решетилівка»).Цей самий дозвіл корумповані особи використовують як «щит», щоб зачистити землю під елітне комерційне будівництво в іншому кінці області в інтересах конкретного іноземного забудовника (зокрема, громадянина Ізраїлю).Поліція та прокуратура відверто ігнорують заяви та публікації Віктора Векленка та інших активістів. Факт злочину правоохоронців просто не цікавить, кримінальних справ немає, а «дах» забезпечений великими грошима. За ці злочини жоден чиновник чи археолог з бульдозером не поніс ні адміністративної, ні кримінальної відповідальності.
Новий закон у його нинішньому вигляді — це не про євроінтеграцію і не про захист історії. Це про створення корупційної монополії для вузького кола музейних чиновників та експертів Мінкульту, які отримують право торгувати «довідками про легальність». Намагаючись ухватити ці норми, Україна консервує найгірші практики радянського минулого.
Поки правоохоронна система заплющує очі на бульдозери, що знищують кургани під забудову, будь-який закон буде інструментом проти невинних. Україні життєво необхідно відмовитися від тоталітарного менталітету «все відібрати» і повністю скопіювати європейську норму вільного обігу предметів віком до 250 років. Лише легалізація приватного колекціонування, створення прозорих стимулів для шукачів за британським зразком та жорстка кримінальна відповідальність для силовиків і чиновників здатні врятувати українську спадщину від остаточного знищення.
- Порушення Статті 41 Конституції України (Право приватної власності):
Наша Конституція гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Європейська Хартія основних прав ЄС (Стаття 17) так само проголошує абсолютну недоторканність законно набутого майна. Спроба примусити громадян реєструвати особисті речі під загрозою штрафів чи вилучення — це пряме та грубе зазіхання на приватну власність [sud.ua]. - Ігнорування принципу пропорційності ЄС:
У європейському праві діє залізне правило: обмеження прав громадян державою має бути пропорційним меті. Якщо мета — боротьба з «чорними копачами», то контролювати потрібно місця розкопок та кордони, а не вриватися з перевірками в приватні будинки мирних громадян, які роками збирали свої колекції. - Створення штучних внутрішніх бар'єрів:
Базовий принцип ЄС — це вільний рух товарів та капіталу. Запровадження внутрішніх ліцензій, обов'язкових експертиз та обмежень на цивільний обіг всередині країни відкидає український арт-ринок назад у радянське минуле, замість того, щоб інтегрувати його у прозору європейську екосистему.
Немає коментарів:
Дописати коментар