ВОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ всеукраїнська громадська організація громадське формування створене відповідно Конституції України для захисту Українського народу і оборони держави і її кордонів від загарбників та сепаратистів. Для збереження і поширення національних традиційних мистецтв , національної культури та історії. Для захисту і збереження національних багатств Українського народу.
ЄДНАЙСЯ , СВЯТА УКРАЇНО! НАРОДЕ НАШ ВЕЛИЧНИЙ ДУХОМ ТА МУДРІСТЮ, ВІДЧУЙ У СЕРЦІ ДУХ ВОЛІ, ЩО БУВ ПРИТАМАННИЙ ПРАЩУРАМ! 3 -4 КВІТНЯ ДНІПРОПЕТРОВЩИНОЮ пройде Міжнародний Марш Миру та Солідарності в Україні «МИР, ЄДНІСТЬ, ВОЛЯ»!
Україна переживає переломний момент. Як виявилось, ця битва є вирішальною не тільки для істинної демократії і свободи в країні, але також і для майбутнього всього людства. Існує загроза війни між Росією та Україною. Озброєне вторгнення Росії на українську територію в Криму є кричущим актом воєнної агресії. Крім того, російська влада організовує різноманітні провокації та спонсорує безлад в інших регіонах України. Сьогодні Україна втілює світло та надію на майбутнє ненасильницького та дійсно демократичного світу. Люди на Майдані надихнули весь світ спонтанним проявом героїчної солідарності, співчуття, братства та самопожертви – духовних якостей, до яких прагнуть всі релігії. Майдан втілює цей героїчний ідеал та дух, що зберігся в серцях людей ще зі скіфських часів, уславлений в українських піснях та літературі.
Ми закликаємо усіх лідерів України та всього світу, а також всіх активістів, спільно організувати та провести цей Міжнародний Марш Миру та Солідарності «Мир, Єдність, Воля», щоб силою свого духу, молитви та солідарності захистити нову вільну Україну. Запрошуємо організації, громадських та релігійних діячів, активістів до складу Ініціативної групи та Оргкомітету Маршу Миру. Необхідна підтримка та співучасть громадянського суспільства та державних структур.
Голова координаційної ради Маршу Миру: Олександр Золотухин, +380-50-41-33-222 у Дніпропетровську можна звертатися за телефоном 0966619271(Анфіса )
1. В лесах Северного Кавказа произрастает дерево — бук . Его ветку в диаметре 12-15 сантиметров не пробивает даже пулеметная пуля 7.62. Нохчи связывали три поленницы из этого дерева и при необходимости толкали впереди себя, используя как укрытие от огня и как упор под оружие.
2. Чтобы остудить воду в жару, нужно завернуть «полторашку» в сырую ткань (лучше всего подходит шерстяная), и, выставив ее на солнце, временами поворачивать и смачивать.
3. Чтобы оптика не бликовала, просто слегка закоптите её резиной, а чтобы не было синяков на плече, на приклад и вместо щеки наматывается целый индивидуальный перевязочный пакет (ИПП)
4. От грибка: тротил растереть, смешать с любым кремом и втереть в ступню.
5. Во время сильной жажды можно положить в рот маленький камешек и сосать как леденец — помогает на переходе. Только без фанатизма — камешек должен быть гладким, плоским, примерно с 10-тикопеечную монету.
6. Комаров на высотах почему-то не видел, а от мошек спасались так: брали грязь или мочили пыль, намазывали лицо, шею, руки и открытые части тела. Грязь высыхает, образуется корка. И лицо в темноте не так отсвечивает, и мошка корку не прокусывает. Если опадает, недолго восстановить.
7. Ночью на плоскогорье под проливным дождем делали так: хоть и охранение, но темно. Прибор ночного видения (ПНВ) один оказался, шумит дождь, могут подкрасться. На старой базе нашли 5-тикилограмовую банку жира, его никто жрать точно не будет — редкостная гадость. Банка вскрывается, отрывается кант от тряпки, делается «фитиль»; «свечка» ставиться подальше в стороне от ночевки, но в пределах видимости. Дождь размоет очертания огонька, но видно издалека. Рассчитано на лоха, но первый удар в случае нападения идет в сторону «свечки». Проверено. А банки хватало на ночь…
8. Когда ночью стреляешь по вспышкам, целиться нужно не в саму вспышку от выстрела, а чуть правее. Точняк в башку, если стрелок не левша.
9. От усталости и для энергии принимали «лимонник дальневосточный», правда помогало, но потом настигала страшная болезнь — спермотоксикоз — виагра рядом не стояла.
10. Ночью в засаде, чтобы не заснуть лежа на пузе — подкладывали каску под грудь. Как только начнешь клевать носом, сильное давление на грудную клетку заставляет проснуться. Можно еще стопу неудобно согнуть или локоть, но не забывать менять.
11. Не курить на выходах, не подогревать сухпай на сухом горючем — очень далеко разносится запах.
12. В южном Ливане ребята, выходя в трехдневный поход с засадами, специально наедались желатиновых конфет. Сожрал полкило за раз — трехдневный запор тебе обеспечен!
13. При обмотке оружия маскировочной лентой её лучше промаслить. В противном случае через пару дней под обмоткой ржавчина обеспечена.
14. Чтобы своевременно услышать движение противника ночью в лесу летом, наломайте мелко тоненькие веточки сушняка и разложите их по тропе. Они будут предательски трещать под ногами тихо передвигающегося человека.
15. Ночью при работе с прибором ночного видения после просмотра в окуляры закрывайте глаза и выключайте прибор. Секунд через 5-7 глаза можно открыть. В противном случае белки глаз светятся несколько секунд ярким зеленоватым светом.
16. Если вам придется ставить мины или растяжки, начинайте с самой дальней, повернувшись лицом к противнику и отходя назад, а не наоборот. В противном случае рискуете своими же ногами их поснимать.
17. Старайтесь не одевать застиранных брезентовых вещей (разгрузки, горки), их очень хорошо видно в ночной прицел даже при звездном освещении. Может стоить вам жизни.
18. Если вам предстоит метать гранаты ночью в лесу, постарайтесь выделить сектора, в которых не растут близко деревья. Ночью их не видно, и когда граната попадает в дерево: «Тук», и она весело летит обратно.
Ми живемо за законами, які заперечують нашу генетичну пам’ять. Відсутність селекції погрозою опустило кожного з нас. Чоловіки стали боятися того, чого раніше не боялися жінки і діти.
Селекція погрозою
Від деякого часу українське суспільство втратило імунітет до лідерів низької якості. Повсякчас повторюємо, що ми — діти козацького роду. Але якби хоч один запорожець з’явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху. Який там «Беркут», яка «Альфа»! Навіть бувалі у бувальцях сучасники жахалися цього легіону екстремалів і висловлювали своє співчуття їхнім старшинам. Адже обіймати будь-яку посаду в межах степових вільностей було смертельно небезпечно.
Козак — це не лише гопак, а (згідно з науковим визначенням) особисто вільний і озброєний чоловік. Підкорятися випадковим людям було не в його правилах. Тому в основі школи запорізького лідерства лежала пряма погроза. Перш ніж випинати груди і роздувати щоки, запорожець запитував у себе: «А чи не тонка в мене кишка?» Виходячи з численних прикладів, він знав, що завоювати тут довіру суспільства і не виправдати його — означає вірну загибель.
Кожний козак, який наважився вирізнятися своїми позитивними якостями із загальної маси, ризикував бути обраним на посаду. При цьому його згодою ніхто не цікавився. Відмовитися від запропонованої честі можна було тільки символічно і не більше двох разів. Якщо кандидат починав упиратися по-справжньому, то, у кращому випадку, його могли зробити інвалідом, аби надалі не видавав себе за крутого.
Приймаючи посаду на річний термін, запорізький лідер буквально ходив по лезу ножа. Сотні очей уважно стежили за кожним його рухом. Найменше порушення діючих законів або колективних уявлень про справедливість негайно бралося на замітку. За рідкісним винятком, до закінчення призначеного терміну посадова особа вважалася недоторканною. Але після чергових перевиборів грішне керівництво вбивали на місці. За тими, хто вцілів, довічно залишалося почесне право носити звання «Колишній кошовий» чи «Колишній суддя» тощо. Це слугувало своєрідною компенсацією за шкідливість і виявлену мужність.
Україна була товариством озброєних чоловіків, і лідер одержував зворотний зв’язок не газетними публікаціями, а кулями. Це зобов’язувало. Продуктивно працюючи на благо колективу, козацька старшина не розлучалася з булавами і перначами, щоб у будь-який момент прийняти критику народу. Лідери тієї епохи були варті своїх виборців.
Сьогодні теж варті, але якість виборців є іншою. Утративши право на володіння зброєю, наші чоловіки змінилися конституціонально. Якщо раніше, вступаючи в діалог, українець хапався за шаблю, то сьогодні він може хапатися тільки за серце. Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери не бояться покари. Беззахисність чоловічої маси розклала націю. Дріб’язковість погрози визначила нову якість еліти і, відповідно, нашого життя.
Горе не в тім, що у нас начальство слабке, а в тім, що ми не розбираємося в нарізній зброї. Американській еліті легше виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається 20 мільйонів снайперських гвинтівок, інакше і бути не може. Адже справа тут не в політичних убивствах, а у відчутті реального права особистості на захист свого життя, честі і гідності, минаючи посередників.
Те, що не можна захистити, люди воліють не мати. Тому найменше зазіхання на особисту зброю в США сприймається як зазіхання на усе, що є в людини. Готовність індивідуума в будь-який момент перетворитися на озброєну опозицію визначає ступінь його соціальної повноцінності. Чого можна чекати від нації, коли в чоловіках виховують комплекс провини за природне бажання поторкати парабелум? Нічого, окрім покірливості тупорилого стада.
У результаті юридичних хитрувань український чоловік став схожий на півня, якому відрубали дзьоба і видерли шпори. Маючи право на протест (відповідно до Конституції), він не має права на зброю (за винятком мисливської). Тобто одружуватися можна, але секс заборонено. Україна — територія старих демократичних традицій. Тут поняття волі було невід’ємним від права володіння зброєю. Немає зброї — немає погрози і, відповідно, немає сміливих лідерів і прогресу.
А найголовніше — у нас немає почуття власної значущості. Ми живемо за законами, які заперечують нашу генетичну пам’ять. Відсутність селекції погрозою опустило кожного з нас. Чоловіки стали боятися того, чого раніше не боялися жінки і діти.
Ми усі розучилися відповідати за свої слова і робимо вигляд, що так і було.
Але так не було.
І не буде, якщо ми захочемо. http://ar25.org/article/selekciya-pogrozoyu.html?utm_medium=email&utm_source=UniSender&utm_campaign=27898424
12 – 13 квітня 2014 р. на Чигиринщині відбудуться вшанування борців за волю України різних епох – Гетьмана України Богдана Хмельницького, козацтва Армії УНР та полку гайдамаків Холодного Яру. Гостей прийматимуть Суботів, Матвіївка, Мельники та х. Буда. Співорганізатори меморіальних заходів – Історичний клуб “Холодний Яр” та Всеукраїнське об’єднання “Свобода”
День перший
Вшанування розпочнуться о 10.00 в Суботові, що в Чигиринському районі Черкаської області. Панотець Володимир проведе панахиду в Іллінській церкві за Гетьманом Богданом Хмельницьким, його синами, старшиною та козацтвом, а також генералом-поручником Михайлом Омеляновичем-Павленком і учасниками Першого зимового походу Армії УНР, яка в лютому 1920 року прийшла на Чигиринщину.
По завершенні панахиди панотець проведе біля Іллінської церкви освячення верби.
Відбудеться й екскурсія на замчище Богдана Хмельницького та до 200-літньої хати суботівського гончаря.
О 12.30 – виїзд у холодноярське село Матвіївку (Чигиринський р-н), де біля пам’ятника козакам і старшинам полку гайдамаків Холодного Яру о 13.30 розпочнеться меморіальний мітинг. Заплановано й відвідини Попової хати, де в середині лютого 1920 р., під час Першого зимового походу, кілька днів жив легендарний український командарм Михайло Омелянович-Павленко.
О 14.30 – 15.30 – поминальний обід у Матвіївці.
О 15.45 – 18.45 – похід на Вовчий шпиль, де у 1919 – 1920-х роках таборувалися холодноярські партизани.
В околицях Вовчого шпиля заплановано провести молодіжний патріотичний табір.
День другий
10.00 – 11.30 – меморіальний мітинг у центрі с. Мельників – колишньої “столиці Холодноярської республіки”, під час якого делегація вшанує могили Василя Чучупака та холодноярців на цвинтарі Мельників.
12.15 – 12.45 – освячення зброї на берегах Гайдамацького ставу біля Мотриного монастиря, яке звершить протоієрей Василь Циріль УПЦ Київського Патріархату.
13.15 – 14.00 – покладання квітів на символічну могилу останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського на х. Буда, відкриття меморіалу Небесної сотні (автори Микола Теліженко та Юрко Олійник), заупокійна літія за невинно-убієнними за волю України в час важких протистоянь та молитва за Україну! (звершить протоієрей Василь Циріль).
14.15 – 15.00 – поминальний обід.
15.00 – 16.30 – концерт патріотичної пісні, під час якого відбудеться презентація книжки Романа Коваля та Петра Гогулі “Медвинське повстання” і диску визвольних пісень ХХ ст. “Ми сміло в бій підем”, який підготували студія “Рутенія” та Історичний клуб “Холодний Яр”.
17.00 – від’їзд делегацій.
Як і в минулі роки, звертаюсь до громадських організацій, політичних партій та фізичних осіб з пропозицією допомогти провести вшанування на належному рівні.
Слава Україні!
Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”
Трахтеми́рів — село в Канівському районіЧеркаської областіУкраїни, колишнє місто, столиця гетьманів. ПідпорядкованеГригорівській сільській раді. Колишня козацька резиденція. До Трахтемирова належали літописні поселення Заруб город (Зарубинці) та Монастирок. Сьогодні вони затоплені Канівським водосховищем. В Трахтемирові була найважливіша козацька святиня —Зарубинецький монастир. В Іпатієвському літописі в 1096 і 1168 рр. згадано місто Заруб з монастирем. Біля міста на Дніпрі був «Зарубинецький брід».
За свідченнями археологів, територія села була заселена людьми вже близько 120 — 130 тисяч років тому. Підтвердженням цього є стоянка епохи мустьє. Починаючи з тих часів, ці землі були свідками існування багатьох культур: скіфської, зарубинецької,черняхівської, давньоруської та сучасної Української.
Стосовно пізніших часів археологічні дослідження тут проводяться починаючи зXIX ст. Там працювали такі видатні вчені, якВікентій Хвойка, Рибаков Борис Олександрович, Є.Голубинський та інші. Історична спадщина Трахтемирова описується «Археологією Української СРСР».
Першим гетьманом в Трахтемирові був князьБогдан Ружинський.Стефан Баторій надав місто козакам, з умовою, що вони будуть захищати границі від татарських нападів і при потребі будуть виставляти 6000 війська. Для гетьманів був призначений трахтемирівський замок.Статус козацької резиденції Трахтемирів дістав у XVI–XVII століттях, коли у1578 року під тиском запорозьких козаків король Стефан Баторій офіційно передав його у володіння січовикам. Саме тут працював козацький уряд, обирали гетьманів, приймали іноземних послів і майстрували козацькі флотилії. Звідси виходили у далекі походи.
В період козацької доби про Трахтемирів писав французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан. Інформація міститься також в багатьох польських історичних джерелах.
Гійом Левасер де Боплан, мандрівник XVII ст склав для польського короля опис Українських земель, де згадує і Трахтемирівський монастир:
«
Трохи нижче (Ржищева) слідує Трахтемирів — руський монастир, що стоїть (на підвищенні) серед пропастей, оточених неприступними скелями. Саме в цьому місці козаки ховають найцінніше, є також паром для переправи через ріку
»
За Стефана Баторія у 1576 році при монастирі був створений шпиталь для старих і немічних козаків, а самому монастирю призначались доходи від перевезення через Дніпро і місцевих кар'єрів, де добувався камінь для виробництва коліс млинів[5]. Інщі джерела свідчать, що 1578 року під тиском війська Запорізького Стефан Баторій передав Трахтемирів, разом з монастирем та всіма угіддями, козакам. Це було частиною заходів з формування реєстрового козацтва, яке в майбутньому склало основу української шляхти — козацької верхівки, що відіграла вирішальну роль в Українській історії XVII—XVIIIстоліть.
1638 року, після придушення селянсько-козацького повстання 1637–1638 років монастир виступив у ролі одного з центрів народного руху, Трахтемирів був визначений місцем перебування державного комісара для нагляду за реєстровими козаками[6]. До сьогодні в селі Трахтемирів збереглося кладовище, яке вважається «козацьким», — з кам'яними хрестами різноманітних форм, хоча більшість хрестів і датується XIX століттям. Серед них знайдено і 6 більш раннього часу. Вважається, що перші поховання з'явилися тут ще за часів гетьмана Сагайдачного (приблизно у 1617 році). З 1686 року Трахтемирів занепав, а з 1715 року став звичайним польським містечком. 1781 року в складі Переяславського полку згадується Трахтемирівська сотня[7], частина вояків якої, можливо, осіла в рідному Трахтемирові після возз'єднання Правобережної та Лівобережної України у складіРосійської імперії (1793). Традиція козацького поховання зберігалася тут до середини XIX ст.
Остафій Дашкевич
Першим дідичем в Трахтемирові був черкаський та канівський староста — Остафій Дашкевич.Він заповів Печерському монастирю в Києві Трахтемирів з Зарубинецьким монастирем в Трахтемирові і прилеглими землями. Сигізмунд підтвердив дарчу. Незабаром Трахтемирів був знищений татарами.
За Люстрацією 1545 : Зарубинецький монастир Пречистої знищений, зостався лиш один монах. До монастиря належали орні землі, боброві гони, озеро. Печерський монастир був відав Трахтемирів Київському замку.
Сигізмунд I підтвердив привілеї низових козаків, надані Стефаном Баторієм. В Трахтимирові був прийнятий посол цісаря Рудольфа до низових козаків Еріх Лясота фон Стебнау, який приїзджав на Низ в1594 р. Осовський тоді давав в його честь обід. В цих часах був козаками відбудований Зарубинецький монастир і шпиталь, «давнім козацьким скарбом».
Місце добре було захищене, з трьох сторін Дніпром і з четвертої сторони горами.
Деякий час Трахтемирів був забраний від козаків, а в 1617 знову наданий привілей, за гетьмана Петра Конашевича.
1618 Зарубинецький монастир називали Успенським, архімандритом тут був Езекіель Курчевич.Тут часто перебував (жив) Петро Конашевич.До монастиря належав привіз на Дніпрі, озера, пасіки.
1621 приїзджав єрусалимський патріарх Феофан III.Він посвятив Езекіеля Курчевича на єпископа володимирсько-бреського. Приймав патріарха Петро Конашевич і провадив його з почтом 3000 козацьким до волоського кордону. Архімандритом тут став Антоній Калишевич.
Після смерті гетьмана Петра Конашевича наступником його став місцевий шляхтич Олівер Голуб, який був при Конашевичу. Козаки тут побудували замок.
В 1625 тут переховувся Олександр Ахса, якого вимагав видати турецький султан, прикривав його архимандрит Іов Борецький. Олександр Ахса представився сином султана Магомета III ,народжений від грекині, охрещував турків за східним звичаєм. Станіслав Конєцпольський видав наказ до його ув'язнення, але архімандрит вивіз його потаємно до Москви. Там його теж було впізнано і вислано за межі країни через Архангельський порт.
Після 1638 комісаром в Трахтемирові був Петро Коморовський.
1648Богдан Хмельницький після бою в Жовтих водах привіз в Трахтемирів вязнів: Потоцького, Кр. Лядзіцького та Лящинського, яких залишив тут в замку.
1660 нижче Трахтемирова на долині яку називали «Жердева» відбулася «Чорна рада» на якій козаки скинули з гетьманства Івана Виговського і вибрали гетьманом Юрія Хмельницького.
Після того як гетьманом був Дорошенко, запоріжці за головний свій монастир почали вважати межигірський під Києвом, куди був також і їх шпиталь перенесений.
На сьогоднішній день з сусіднього села Великий Букрин прокладена нова асфальтована дорога. Тут розташовується мисливський будинок АТЗТ АЕО «Трахтемирів» (товариство створене 1997 року з ініціативи А.Слоневського і за участі засновників двох КСП та одного київського банку)[8].
За рішенням Черкаської обласної ради «Про зміни до рішення обласної ради від 05.06.1997 № 12-5 „Про закріплення мисливських угідь“ від 26.12.1997 № 14-5», мисливське господарство було закріплене за АТЗТ «Трахтемирів» (мотивоване тим, що нова комерційна структура займатиметься відтворенням та охороною тваринного світу).
1999 року АТЗТ повідомляло про наміри створити регіональний ландшафтний парк.
26 лютого2000 року депутати Черкаської облради проголосували за організаціюрегіонального ландшафтного паку «Трахтемирів». Прийнято до відома, що це відбувається на територіях, зарезервованих рішенням облвиконкому від 19.06.1986 року «Про оголошення заповідної території „Трахтемирів“» та від 02.08.1989 р. № 159 «Про розширення меж заповідної території „Трахтемирів“», а також, на території, де створено Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів», — відповідно до ПостановиКМУ від 01.07.1994 р. № 446 і рішення облвиконкому від 09.08.1994 р. № 3.
Таким чином, в Україні був створений перший приватний заповідник «Регіональний ландшафтний парк „Трахтемирів“». Управління містобудування і архітектури Черкаської області зверталося з офіційним запитом у різноманітні інстанції з приводу створення парку. Ухвала депутатів облради не передбачала регулювання відносин між комерційною структурою та місцевою владою. Не розглядалося питання про співіснування та взаємодію двох об'єктів на одній території — АТЗТ «Трахтемирів» і Державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів». Арбітрами мали бути Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Інститут археології НАН України, Міністерство культури й мистецтв України, Відділ охорони культурної спадщини, Держбуд України, Управління охорони й реставрації пам'ятників містобудування й архітиктури, Студія неординарного проектування Міжнародної Академії Архітектури. До цих інстанцій зверталися з проханням дати законодавчо-правову оцінку того, як повинен функціонувати новий регіональний парк, створений комерційною структурою, на території вже існуючого державного історико-культурного заповідника. Одержати однозначну відповідь було складно[9].
Створення приватних мисливських угідь пов'язують не лише з іменем А.Слоневського, а й з іменем колишнього керівника «Нафтогазу» та Державного управління справами Ігоря Бакая. Стверджують, що АТЗТ «Трахтемирів» є його власністю, хоча особисто він відмовляється від цього[10]. Отже, регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» з територією 11 000 га був обнесений парканом і вишками із озброєною охороною. На території села на місці колишнього козацького кладовища побудований розкішний маєток («мисливський будиночок») з вертолітним майданчиком і басейном, під час будівництва зрівняли з землею могилу видатного козака Мухи. Такі дії викликали супротив громадськості. 23 червня2005 року депутати Черкаської облради прийняли протест прокуратури на рішення своїх попередників від 2000 року про надання земельного наділу підприємству «Мисливське господарство „Трахтемирівське“ АТЗТ аграрно-екологічного об'єднання „Трахтемирів“».
Нині на території державного заповідника «Трахтемирів» перебувають лише 18 пам'ятників, а поселення скіфського та давньоруського періодів розташовані на території новоствореного ландшафтного парку. Але відповідальність за стан збереження історико-культурних пам'ятників покладено на державний заповідник. Станом на початок 2006 року територія села Трахтемирів з археологічними пам'ятками козацької доби залишалася за металевою огорожею і, щоб потрапити туди, треба пройти цілий ряд інстанцій. У фондах Інституту археології НАНУ зберігаються результати археологічних розвідок на території Трахтемирова під час Канівських експедицій, зокрема1993 року під керівництвом Л.Виногородської та В.Петрашенка. Але вони ніде не публікуються.
З початку свого існування регіональний ландшафтний парк АТЗТ «Трахтемирів» запровадив на своїх територіях систему перепусток, що викликало обурення не тільки мешканців села, але й небайдужих до національної спадщини громадян України, зокрема, організацій «Вільне козацтво Черкащини», (Черкаський, Золотоніський і Канівський козацькі полки), УНА-УНСО та ін. Для того, аби потрапити на ці території, доводилося побувати в 11 обласних інстанціях для офіційного оформлення перепустки. Зафіксовані відкриті листи-звернення від козацтва (29 серпня2000 року) та від населення Трахтемирова (2001), де повідомлено про утиски прав людей, примушування їх до виїзду з села.
В наступні роки Регіональний ландшафтний парк розвивався як мисливське господарство закритого типу. Туди була завезена велика кількість тварин з метою проведення полювань «на найвищому рівні». Власник А.Слоневський відкрито заявляє про те, що в його угіддях відпочиває верхівка української влади.
Проблема села Трахтемирів і його околиць залишається невирішеною.
На території села також утворено перший приватний заповідник АТЗТ «Аграрно-екологічне об'єднання Трахтемирів». Перетворення свого часу Трахтемирова у приватний заповідник скоріше являло собою захоплення території у приватну власність. Відселяючи село, у пустих хатах ламали стіни та печі, після чого за кілька років вони падали самі. Для будівництва ж маєтку нового власника довелось пожертвувати й частиною старовинного козацького цвинтаря.
На території Державного заповідника існує персональне мисливське господарство, що належало екс-голові «Нафтогазу України»Ігору Бакаю. У 2006 році у конфіскованому будиночку, за деякими даними, відпочивали люди зі Секретаріату Президента[11].
Від початку 1990-х рр. щоліта в околицях села діє козацький спортивно-вишкільний табір «Трахтемирівська січ» Українського дитячо-юнацького товариства «Січ» (під проводом Бориса Скребцова)[12]
