"Відрубана голова скотилася з пенька й забризкала кров'ю кількох присутніх"
ЄДИНОГО В ІСТОРІЇ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ГЕТЬМАНА-ПРОТЕСТАНТА САМІЙЛА ЗБОРОВСЬКОГО СТРАТИЛИ В КРАКОВІ 430 РОКІВ ТОМУ
"САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ НІЧОГО ДОБРОГО Й СЛАВНОГО НА ЗАПОРІЖЖІ НЕ ВЧИНИВ, І ПРО НЬОГО НЕ ВАРТО БУЛО Б І ЗГАДУВАТИ", – ПИСАВ АДРІАН КАЩЕНКО В "ОПОВІДАННЯХ ПРО СЛАВНЕ ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ НИЗОВЕ" НА ПОЧАТКУ?ХХ СТ. Його сучасник Дмитро Яворницький був протилежної думки. У виданій у Москві 1900 року "Історії запорозьких козаків" він присвятив цьому кошовому цілий розділ – десяток сторінок. Сучасні ж польські дослідники Ришард Зелінський і Роман Зелевський називають Самійла Зборовського "дебілуватим забіякою".
"Шостий син каштеляна Краківського (призначеного королем намісника. – "Країна"), ротмістр у Балині на Поділлі, що вправлявся у війську імператора Максиміліана ІІ та інших лицарських справах, vir animosus – мужній чоловік", – так описує його тогочасний геральдист Бартош Папроцький. Зборовський був одружений з донькою коронного підскарабія – міністра фінансів по-сучасному. Охрестився як протестант. У своєму маєтку в Золочеві на Львівщині жив нечувано розкішно. Переповідали, що його коней підковували золотими цвяхами.
Поневіряння Зборовського розпочалися з коронації французького принца Генріха ІІІ Валуа на короля Польщі у краківському замку Вавель 22 лютого 1574 року. Присутні на церемонії шляхтичі за тодішнім звичаєм встромили біля стіни замку списи. Самійло лишив на своєму записку: "Викликаю на бій кожного, хто хотів би зі мною за здоров'я короля списи схрестити, аби лишень був рівний мені родом і діяннями". Охочих не було – всі знали його задиркуватий норов. Аж надвечір спис дістав слуга графа Яна Тенчинського. Самійло обурився – не пристало битися з прислугою. Наступного дня підстеріг Тенчинського під мурами замку. Бійку спробував спинити перемишльський каштелян Анджей Ваповський – і отримав від Зборовського два удари в голову мечем. Рани виявилися смертельними.
"НЕХАЙ САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ З КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО, ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ПІДВЛАДНИХ НАМ ДЕРЖАВ НАЗАВЖДИ БУДЕ ВИГНАНИЙ, А МАЄТОК ЙОГО ЗАБРАНИЙ ДО СКАРБНИЦІ, ОДНАК БЕЗ ВТРАТИ ЧЕСТІ І СЛАВИ. Тому того ж Самійла Зборовського нинішнім вироком банитом (вигнанцем. – "Країна") оголошую і, аби старости через возних публічних таким його оголосити наказали, постановляю", – розпорядився король.
Та через півроку Генріх Валуа утік із Кракова – звільнився французький престол, який йому був цікавіший. Королем обрали трансільванського князя Стефана Баторія. Не без сприяння впливових Зборовських. Новий монарх скасовує розпорядження попередника. Самійло бере участь у поході Баторія на московського царя Івана?IV Грозного. Відзначається в кількох боях, а особливою доблестю – при штурмі фортеці Великі Луки біля Пскова 1580-го.
Про запального шляхтича дійшли звістки до козаків, які облаштували собі дерев'яне укріплення на острові Томаківка на Дніпрі – тепер майже весь затоплений Каховським водосховищем. Хотіли самі рушити походом на землі Московського царства, але не мали доброго керівника. Спорядили до Зборовського послів.
– Воліємо бачити ясновельможного пана гетьманом, – заявили ті.
Зборовський передав козакам гроші й подарунки. І почав готуватися до походу.
Навесні 1583 року Самійло з кількома сотнями вояків-гайдуків, улюбленим кухарем і купою таких, як і він, любителів авантюр, рушив на Томаківку. Козаки заселили її в 1560-х. Фактично це був не острів, а високий пагорб на правому березі Дніпра, оточений з решти сторін болотом. Тут могли вільно розселитися до 20 тис. осіб, писали сучасники. З Томаківки можна було побачити весь низ Дніпра – від Хортиці до Тавані, тобто від сучасного Запоріжжя до Берислава на Херсонщині. Росли дуби, груші й кислиці. А ще було озеро, в якому ловили рибу. Свою територію козаки оточили дерев'яною огорожею – засіками. Вона була така висока, що навіть узимку, коли Дніпро замерзав, Січ лишалася неприступною. Для більшого захисту навколо зрубували лід. Усі питання запорожці вирішували на січових радах. Рішення приймали більшістю голосів.
ПОДОРОЖ ЗБОРОВСЬКОГО ВЗДОВЖ ДНІПРА ДЕТАЛЬНО ОПИСАВ БАРТОШ ПАПРОЦЬКИЙ. Найбільшою перешкодою були річкові пороги. Потім на загін напала саранча. Біля річки Самари зустріли місцевих козаків – ті полювали на звірів, шкіру лишали собі, а м'ясо віддавали козакам-воїнам. А під островом Хортиця бачили татарських розвідників. Щойно Зборовський із почтом висадився на Томаківці, йому вручили гетьманську булаву та влаштували стрілянину з рушниць.
– Милостивий пане, знаємо, що ти є славним лицарем гідного походження, – цитує запорожців Папроцький. – Та це для нас мало значить – тільки справа і мужнє серце. Чули ми багато від сусідніх народів і власної братії, що Бог завжди посилав тобі фортуну проти кожного неприятеля. Приймаючи у себе такого великого походження пана, славного щастям і доблестю, не можемо тебе нічим іншим обдарувати, тож подаємо тобі зброю перших наших гетьманів, яку вони з доброю славою зберегли. Самі ж ми з вірними намірами і повним послухом, при цій булаві зичимо тобі, аби нами довго керував, аби собі, нам, вітчизні нашій і нащадкам своїм безсмертну славу завоював.
– Мої милі й чесні лицарі, – відповів шляхтич. – Я прибув на Запорожжя саме задля справи, а не для того, щоб прагнути до влади над таким мужнім військом, яким ви себе прославили. Вважаю себе лише наймолодшим членом всього козацького війська, і залюбки слідуватиму за його розсудливими порадами.
До Зборовського від кримського хана прибули посли. Вручили гетьману 12 коней і три парчові кафтани. Розповіли, що хан готується до нападу на Персію. Самійло вирішив приєднатися. Та козаків ця звістка обурила: як це, без їхнього відома погоджуватися на похід у таку далеку землю? Та ще й в союзі з мусульманами. Зо три тисячі запорожців влаштували заколот і обрали нового отамана.
"ЯК ІСТИННИЙ ПОЛЬСЬКИЙ ПАН, ЩО ЗВИК ДО ПОВНОГО САМОВЛАДДЯ, ВІН ХОТІВ БУЛО ВТИХОМИРИТИ КОЗАКІВ СТРАХОМ І ПОСЛАВ СКАЗАТИ ЇМ: ЯКЩО ВОНИ НЕГАЙНО НЕ ЗАСПОКОЯТЬСЯ, ТО ВІН З РЕШТОЮ КОЗАКІВ СИЛОЮ ПОСТАВИТЬ БУНТІВНИКІВ НА МІСЦЕ, – пише Дмитро Яворницький. – Замість відповіді на цю вимогу козаки зібрали раду і на ній вирішили насипати піску за пазуху Зборовському і кинути його в Дніпро. Бачачи такий поворот справи, Зборовський несподівано явився на раду і виявив перед козаками повну покору, чим і заспокоїв бунтівників. А тоді закликав до себе козацького отамана, заявив йому, що нікого не змушує до походу в Персію і кожному дає особистий вибір".
Деякі козаки вагалися – йти з ватажком чи лишитися на Томаківці. Переконати ж Зборовського ніяк не могли. Врешті-решт вирішили спинити його силою. Коли Самійло на очах у ханських послів готувався сісти на коня, його схопили і, відстрілюючись від татар, швидко відвели до човна. Аби гетьман не сердився, привели до нього якихось християн, що втекли з мусульманської неволі. Ті розповіли, начебто хан хотів відвести козаків подалі від рідних місць і посадити на палю. Зборовський вгомонився. З нагоди "порятунку" гетьмана козаки "з великої радості невимовні речі показували, стріляли, пісні співали, на кобзах грали і всяке інше", пише Папроцький.
Щоб не сидіти без діла, Самійло повів запорожців на Молдавію. Дорогою знічев'я спустошували татарські чамбули. "Козаки не могли байдуже дивитися на татар і не грабувати їх", – пояснює Яворницький. Врешті-решт у Бузькому лимані зіткнулися з турецькою ескадрою. У бою втратили половину людей і човнів. Мусили відходити у степ без провіанту й рибальських снастей. Голодували так, що билися за знайдені в степу кінські кістки.
ЩЕ ВЛІТКУ 1583 РОКУ САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ ОТРИМАВ ЛИСТА ВІД СВОГО БРАТА КШИШТОФА. Той нарікав, що Стефан Баторій втратив інтерес до їхньої родини і має нового фаворита – канцлера Яна Замойського. Зборовські вирішують скинути короля і привести на трон когось з австрійської династії Габсбурґів. На початку 1584-го Самійло лишає козаків і рушає до Кракова. По дорозі збирає людей для бунту. Та листи братів украв особистий бандурист гетьмана Довгограй. Продав їх у Львові якимсь угорцям. А ті відіслали переписку до Стефана Баторія. Король наказав Замойському схопити заколотника.
У травні Самійло дістався Кракова. В околицях міста влаштував соколине полювання. А на ніч зупинився в маєтку родичів. Там його й підстерегли люди канцлера Замойського. Прорубали сокирою вхідні двері. Зборовський прокинувся, до зброї – але її сховали підкуплені слуги. Закованого в кайдани й роздягненого шляхтича-гетьмана каретою повезли до Вавеля – королівського замку. Стефан Баторій наказав негайно стратити інтригана.
– Мертвий пес не кусається, – пояснив.
Замойський катував свого суперника, вимагаючи видати спільників. Зборовський мовчав. Розгніваний канцлер навіть відмовив йому в останньому бажанні – той просив висповідатися перед смертю не католицькому ксьондзу, а протестантському пастору. Зранку 26 травня 1584-го Самійла Зборовського стратили за ворітьми Вавельського замку. "Відрубана голова скотилася з пенька й забризкала кров'ю кількох присутніх", – писав очевидець. Саме на цьому місці 10 років перед тим почалася історія, яка зрештою призвела "дебілуватого забіяку" під сокиру ката.
"В обранні гетьмана не слід зважати ані на стан високий, ані на добре ім'я – ці чесноти самі по собі нічого доброго зробити не можуть. Радше того на це врядування раджу садити, в кому можна знайти такі риси: помірність, стриманість, тверезість, скромне життя, а не надмірне, вміння всякі справи до кінця довести, розум поривчастий і бачення швидке. До того ж, аби не був ласий на гроші, не надто молодий, але й не надто старий. Понад то, мав би вже потомство, щоб до мови був пильний і здібний. Наостанок, аби мав слово гідне і велику потребу людей в ньому", – так починає розділ "Якого гетьмана обирати треба" виданої в Кракові 1578 року книжки "Гетьман" польський хроніст Бартош ПАПРОЦЬКИЙ (близько 1540–1614). На її початку – посвята: "Вельможному пану Самійлові Зборовському з Ритвян, слуга найнижчий, від Пана Бога всемогутнього, доброго здоров'я й утіх всіляких на часи довгі вірно зичить"
http://gazeta.ua/articles/history-journal/_vidrubana-golova-skotilasya-z-penka-j-zabrizkala-krovyu-kilkoh-prisutnih/560414
«Отрубленная голова скатилась с пенька и забрызгала кровью нескольких присутствующих»
| ВС, 2014-06-15 08:25
Версия для печати
Единственного в истории Войска Запорожского гетмана-протестанты Самуила Зборовского казнили в Кракове 430 лет назад за заговор против польской Короны. «Самуил Зборовский ничего хорошего и славного на Запорожье не совершил и о нем не стоило бы и вспоминать», — писал Андриан Кащенко в «Рассказах о славном Войске Запорожском Низовом» в начале ХХ столетия.
Его современник Дмитрий Яворницкий был противоположного мнения. В изданной в Москве в 1900 году «Истории запорожских казаков» он посвятил этому кошевому целый раздел — десяток страниц. Современные же польские исследователи Рышард Зелинский и Роман Зелевски называют Самуила Зборовского «дебиловатым забиякой».
«Шестой сын кастеляна Краковского (назначенного королем наместника. — „Країна“), ротмистр в Балине на Подолье, что служил в армии императора Максимилиана II и других рыцарских делах, vir animosus — мужественный человек», — так описывает его тогдашний геральдист Бартош Папроцкий.
Зборовский был женат на дочери коронного пидскарабия — министра финансов по-современному. Крестился как протестант. В своем имении в Золочеве на Львовщине жил неслыханно роскошно. Поговаривали, что его лошадей подковывали золотыми гвоздями.
Лишения Зборовского начались с коронации французского принца Генриха ІІІ Валуа на короля Польши в краковском замке Вавель 22 февраля 1574 года. Присутствующие на церемонии шляхтичи по обычаю воткнули у стены замка копья. Самойло оставил на своем записку: «Вызываю на бой каждого, кто хотел бы со мной за здоровье короля копья скрестить, чтобы только был равен мне родом и деяниями».
Желающих не было — все знали его задиристый нрав. Только к вечеру копье получил слуга графа Яна Тенчинского. Самойло возмутился — не пристало драться с прислугой. На следующий день подстерег Тенчинского под стенами замка. Драку попытался остановить перемышльский кастелян Анджей Ваповский — и получил от Зборовского два удара в голову мечом. Раны оказались смертельными.
«Пусть Самуил Зборовский из Королевства Польского, Великого Княжества Литовского и прочих подвластных нам государств навсегда будет изгнан, а имение его будет забрано в казну, обнако без потери чести и славы. Посему же Самуила Зборовского нынешним приговором банитом (изгнанникомм. — „Країна“) объявляю и, чтобы старосты через возных публичных таким его объявить приказали, постановляю», — распорядился король.
Но через полгода Генрих Валуа сбежал из Кракова — освободился французский престол, который ему был интересен. Королем избрали трансильванского князя Стефана Батория. Не без содействия влиятельных Зборовских. Новый монарх отменяет распоряжение предшественника. Самойло участвует в походе Батория на московского царя Ивана IV Грозного. Отличается в нескольких сражениях, а особой доблестью — при штурме крепости Великие Луки у Пскова в 1580-м.
О вспыльчивом шляхтиче дошли вести до казаков, которые обустроили себе деревянное укрепление на острове Томаковка на Днепре — теперь почти полностью затопленном Каховским водохранилищем. Хотели сами двинуться походом на земли Московского царства, но не было хорошего предводителя. Снарядили к Зборовскому послов.
— Желаем видеть светлейшего господина гетманом, — заявили те.
Зборовский передал казакам деньги и подарки. И начал готовиться к походу.
Весной 1583 года Самойло с несколькими сотнями воинов-гайдуков, любимым поваром и шайкой таких же, как он, любителей авантюр, двинулся в Томаковку.
Казаки заселили ее в 1560-х. Фактически это был не остров, а высокий холм на правом берегу Днепра, окруженный с остальных сторон болотом. Здесь могли свободно расселиться до 20 тыс. человек, писали современники. С Томаковки можно было увидеть все низовье Днепра — от Хортицы до Тавани, т.е. от современного Запорожья до Берислава на Херсонщине.
Росли дубы, груши и кислицы. А еще было озеро, в котором ловили рыбу. Свою территорию казаки окружили деревянной оградой — засеками. Она была так высока, что даже зимой, когда Днепр замерзал, Сечь оставалась неприступной. Для большей защиты вокруг рубили лед. Все вопросы запорожцы решали на сечевых радах. Решение принимали большинством голосов.
Путешествие Зборовского вдоль Днепра детально описал Бартош Папроцкий. Наибольшим препятствием были речные пороги. Затем на отряд напала саранча. У реки Самары встретили местных казаков — те охотились на зверей, шкуру оставляли себе, а мясо отдавали казакам-воинам. А под островом Хортица видели татарских разведчиков. Как только Зборовский со свитой высадился на Томаковке, ему вручили гетманскую булаву и устроили стрельбу из ружей.
— Милостивый государь, знаем, что ты славный рыцарь достойного происхождения, — цитирует запорожцев Папроцкий. — Это для нас мало значит — только дело и мужественное сердце. Слышали мы много от соседних народов и собственной братии, что Бог всегда посылал тебе удачу против каждого неприятеля. Принимая у себя такого большого происхождения господи, славного счастьем и доблестью, не можем тебя ничем иным одарить, поэтому подаем тебе оружие первых наших гетманов, которое они с доброй славой сохранили. Сами мы с верными намерениями и полным послушанием, при этой булаве желаем тебе, чтобы нами долго руководил, и чтобы себе, нам, отчизне нашей и потомкам своим бессмертную славу завоевал.
— Мои милые и честные рыцари, — ответил шляхтич. — Я прибыл на Запорожье именно ради дела, а не для того, чтобы стремиться к власти над таким мужественным войском, которым вы себя прославили. Считаю себя лишь самым молодым членом всего казацкого войска, и охотно буду следовать за его благоразумными советами.
К Зборовскому от крымского хана прибыли послы. Вручили гетману 12 лошадей и три парчовых кафтана. Рассказали, что хан готовится к нападению на Персию. Самойло решил присоединиться. Но казаков это известие возмутило: как это, без их ведома соглашаться на поход в такую далекую землю? Да еще и в союзе с мусульманами. Три тысячи запорожцев устроили мятеж и избрали нового атамана.
«Как истый польский пан, привыкший к полному самовластию, он хотел было утихомирить казаков страхом и послал сказать им: если они немедленно не успокоятся, то он с остальными казаками силою поставит мятежников на место, — пишет Дмитрий Яворницкий. — Вместо ответа на это требование казаки собрали раду и на ней решили засыпать песка за пазуху Зборовскому и бросить его в Днепр. Видя такой поворот дела, Зборовский неожиданно появился на Раде и обнаружил перед казаками полную покорность, чем и успокоил мятежников. А тогда призвал к себе казацкого атамана, заявил ему, что никого не принуждает к походу в Персию и каждому дает личный выбор».
Некоторые казаки колебались — идти с главарем или остаться на Томаковке. Убедить же Зборовского никак не могли. В конце концов решили остановить его силой. Когда Самуил на глазах у ханских послов готовился сесть на коня, его схватили и, отстреливаясь от татар , быстро отвели к лодке. Чтобы гетман не сердился, привели к нему каких-то христиан, бежавших из мусульманской неволи. Те рассказали, будто бы хан хотел отвести казаков подальше от родных мест и посадить на кол. Зборовский — угомонился. По случаю «спасения» гетмана казаки «с большой радости неописуемые вещи показывали, стреляли, песни пели, на кобзах играли и всякое другое», пишет Папроцкий.
Чтобы не сидеть без дела, Самойло повел запорожцев на Молдавию. Дорогой от нечего делать опустошали татарские чамбулы. «Казаки не могли равнодушно смотреть на татар и не грабить их», — объясняет Яворницкий. В конце концов в Бугском лимане столкнулись с турецкой эскадрой. В бою потеряли половину людей и лодок. Пришлось отходить в степь без провианта и рыболовных снастей. Голодали так, что сражались за найденные в степи лошадиные кости.
Еще летом 1583 года Самуил Зборовский получил письмо от своего брата Кшиштофа. Тот сетовал, что Стефан Баторий потерял интерес к их семье и имеет нового фаворита — канцлера Яна Замойского. Зборовские решают свергнуть короля и привести на трон кого-то из австрийской династии Габсбургов. В начале 1584-го Самойло оставляет казаков и отправляется в Краков. По дороге собирает людей для бунта. Но письма братьев украл личный бандурист гетмана Лонгплей. Продал их в Львове каким-то венграм. А те отправили переписку Стефану Баторию. Король приказал Замойскому схватить мятежника.
В мае Самойло добрался до Кракова. В окрестностях города устроил соколиную охоту. А на ночь остановился в имении родственников. Там его и подстерегли люди канцлера Замойского. Прорубили топором входную дверь. Зборовский проснулся, бросился к оружию — но его спрятали подкупленные слуги. Закованного в цепи и раздетого шляхтича-гетмана каретой повезли в Вавель — королевский замок. Стефан Баторий приказал немедленно казнить интригана.
— Мертвый пес не кусается, — объяснил он.
Замойский пытал своего соперника, требуя выдать сообщников. Зборовский молчал. Разгневанный канцлер даже отказал ему в последнем желании — казнимый просил исповедаться перед смертью не католическом ксендзу, а протестантской пастору. Утром 26 мая 1584-го Самуила Зборовского казнили за воротами Вавельского замка. «Отрубленная голова скатилась с пенька и забрызгала кровью нескольких присутствующих», — писал очевидец. Именно на этом месте за 10 лет до этого началась история, которая в конечном итоге подвела «дебиловатого драчуна» под топор палача.
«В выборе гетмана не следует учитывать ни состояние высокое, ни доброе имя — эти качества сами по себе ничего хорошего сделать не могут. Скорее того на это управление советую сажать, в ком можно найти такие черты: умеренность, сдержанность, трезвость, скромную жизнь, а не чрезмерную, умение всякие дела до конца довести, ум порывистый и видение быстрое. к тому же, чтобы не был падок на деньги, не слишком молод, но и не слишком стар.
Кроме того, должен иметь уже потомство, и чтобы к языку был бдителен и способен. Напоследок, чтобы имел слово достойное и большую потребность людей в нем», — так начинает раздел «Какого гетмана выбирать надо» изданной в Кракове 1578 года книги «Гетьман» польский хроникер Бартош Папроцкий (около 1540-1614гг.). В ее начале — посвящение: «Вельможному господину Самуилу Зборовскому из Ритвян, слуга нижайший, от Господа Бога всемогущего, доброго здравия и утех всевозможных на времена долгие верно желает».
—
Денис Мандзюк, Юрий Стригун, опубликовано в издании gazeta.ua
Перевод: «Аргумент»
Немає коментарів:
Дописати коментар