Третє народження козацтва.

Всі статті  |  Версія для друку   ::  Додати     Чи можна вважати козацтво явищем суто українським? Складно сказати – існує чимало доводів щодо неукраїнського походження козаків донських. Але те, що перші козаки з’явилися на теренах сучасної України – факт безперечний. Ще один факт – явище «козацтва» в світовій історії не має аналогів. Звісно, можна проводити паралелі з піратськими портовими республіками на тропічному узбережжі Атлантики та на Мадагаскарі. Можна проводити паралелі з Мальтійськими лицарями та іншими духовно-лицарськими орденами. Можна порівнювати українським козаків з американськими траперами на Дикому Заході, ті так само як козаки-гнездюки, сторіччями жили в умовах «вдень працюю, вночі від індіанців (татар) відстрілююся». Всі ці явища на козацтво були схожі – але не більше того.     Козацтва з Україною пов’язане неподільно. Так! У мирний час ми можемо тему козацтва зводити до жартів та до популярних дитячих мультиків, але будемо чесні самі із собою. Будь-яке громадське протистояння, будь-яка спроба принизити національну гідність українців, не говорячи вже про війну, мов по чаклунству повертає оселедці, булави, шапки зі шликами, козацькі пісні, і вічне - «рабів до раю не пускають». Останні події – поза конкуренцією. Час говорити навіть не про вагомий внесок козаків у майбутнє своєї країни. Час говорити про третє народження українського козацтва.     Чому третє? Ну, першим народженням козацтва традиційно прийнято вважати процеси що відбувалися у Дикому Полі XV ст. в результаті яких козаки з’явилися як таке. Далі – по написаному. Перші отамани. Перші походи. Подвиги князів Михайла Мамая-Глинського і Дмитра Байди-Вишневецького. Северин Наливайко заявив козацтво як силу здатну вливати на політику всередині Речі Посполитої. Петро Сагайдачний зміцнив його до рівня впорядженої армії, здатної десантом захопити Синоп, підпалити Стамбул та взяти в облогу Москву. Діяльність Богдана Хмельницького… «Золота доба» від Івана Мазепи. Я не ставлю собі за мету переказувати історію козацтва – читач знає її не гірше за мене.     Але два зауваження зробити таки мушу. Чому козаки врешті-решт зробили вибір на користь Москви? Думаю причина в тому, що у виборі між християнськими Польщею та Москвою козаки поставили на СЛАБШОГО противника, тобто такого, якого за потреби буде легко позбутися. Насмілюся нагадати що на 1654 рік козаки сходили війною на Москву самотужки – з гетьманом Сагайдачним. Москва ж сходити військом на Київ тоді навіть не мріяла. Ну а те, що замість діяти проти Москви спільно, козаки потонули у вирі Руїни, то це вже самі винні.     А чи треба було козакам обирати взагалі? На жаль – так. Оточена з усіх боків країнами-монархіями, зі спадковими династіями при владі, козаки мали тільки один шанс на виживання – стати під владу легітимної особи королівської крові – інакше козацьку державу не визнав би жоден із сусідів. Ідеалом було б якби козаків очолив хтось із Рюриковичів, особа здатна заявити права на трон князівства Русь. Але чого не було – того не було. Усвідомлюючи хиткість свого становища, Богдан Хмельницький як раз намагався возвести на трон королівську особу – свого сина Тимоша, легітимізувавши його через шлюб з донькою молдавського господаря Розандою Лупул. Загибель Тимоша зруйнувала цей план і козаки на чиєсь підданство були приречені. Саме через це гетьман Мазепа постійно мусив обирати між Петром і Карлом – сам стати повелителем України за тодішнім «міжнародним правом» він не міг. Зрештою, Москва, на відміну від Польщі, тоді принаймні не зазіхала на самовизначення українців. Нині все з точністю до навпаки.     Проте невірним буде стверджувати що ліквідація Запорізької Січі призвела до ліквідації козацтва. По-перше, до самого 1917 р. в Україні проживала чимала кількість осіб, що в документах в графі «верства» писали «козак». Такими були наприклад, предки автора цих рядків. По-друге, до середини XIX ст. в російській імперії представники вельможних козацьких родин займали вельми високі посади і безпосередньо брали участь в керівництві Росією. Передивіться перелік генералів російської армії у 1812 р. Вас шокує кількість німецьких прізвищ, проте серед них раз за разом спливають і полтавських шляхтич Раєвський, і правнук гадяцького полковника Мілорадович, а з ними генерали Сулима, Паскевич, Котляревський (не плутати з поетом), тощо. Що й не дивно, особистим радником царя Олександра був нащадок генерального писаря козаків колишній канцлер Російської імперії Віктор Кочубей.     Якщо на те пішло, нашим заклятим друзям-росіянам не зле нагадувати що у «Росії яку вони загубили» було двоє батьків – німецька принцеса Софія-Августа-Фрідеріка Ангальт-Цербстська (в миру – Катерина ІІ) та син козацького генерального писаря канцлер Олександр Безбородько. Останній – долучив до роботи в міністерствах чимало своїх земляків, звичка покладатися на родичів в українцях живе від сивої давнини.     Ще один цікавий факт. Після видання поеми «Полтава» російський поет Олександр Пушкін стикнувся з мовчазним бойкотом з боку всіх відомих Петербургських салонів. Так сталося, що чимало салонів мали хазяїв українського походження, а салони рангом поменше боялися псувати стосунки з першими. Звернення до теми Мазепи збурило петербургських можновладців-українців, аж до родини всесильного канцлера Кочубея. Ставлення їх до гетьмана Івана було вкрай неоднозначне і на той момент тема Мазепи була «табу». Уявіть собі міру ярості цих можновладців, коли порушити «табу» наважився поет-росіянин? І це не поодинокий випадок. Серед просвіченої Петербургської молоді ставлення до українців було як мінімум дивне. Грибоєдов головним негативним героєм поеми «Лихо з розуму» вивів полковника Скалозуба (прізвище то яке!), та й княгиня у нього говорить з явним українським акцентом. Не звертали уваги? За презирством до українців стояли заздрість і… комплекс меншовартості. Українці не тільки займали такі висоти про які чимало «полинных русаков» навіть не мріяли, вони ще й скрізь своїх родичів просували.     Аби урвати всі питання, скажу зразу, серед істориків, що займаються темою 18-19 ст. вже давно існує термін «малоросійська мафія», в значенні «спільнота українців, що мала потужний вплив на керівництво Росії, аж до царя, включно». На жаль – детально дослідити цю тему історики не можуть, наша держава просто дивовижно фінансує дослідження свого минулого. Зверну увагу читача лише на один цікавий нюанс. Українські організації, від Кирило-Мефодіївського товариства і далі, дивним чином постали як раз тоді, коли українців від керівництва імперією масово відсунули представники інших націй, а в першу чергу – німці і росіяни.     Пишу я все це для того, аби довести, козацтво не кануло у вир минульщини – воно просто пройшло низку трансформацій, які зрештою вивели його на шлях боротьби за повну незалежність України. Дякувати Богу, після Французької республіки, юридичних чи світоглядних перешкод для цього вже не існувало. Російський публіцист-українофоб Ніколай Ульянов в своєму творі «Происхождение сепаратизма» дописався до того, що козаки і українці (малороси) – два різні народи, і що рушієм прагнення до незалежності України через свою зневагу до будь-якої влади виступають саме козаки, на противагу малоросам, які мовляв щиро за єдність з Росією.     Всі описані вище процеси врешті решт призвели до 1917 р. і до другого народження козацтва. В березні 1917 р. в селі Гусаківка на Звенигородщині селянин Никодим Смоктій створив першу сотню Вільного козацтва. У жовні того ж року в Чигирині на Черкащині відбувся з’їзд козацьких організацій, на який приїхало 200 делегатів від 60 тис козаків. Було обране керівництво організацією і почесним отаманом Вільного козацтва став генерал-лейтенант Павло Скоропадський. Дезорганізовані непрофесійними, а подекуди відверто зрадницькими діями Центральної Ради, козаки не змогли стати на перешкоді більшовикам. Діяти доводилося без спільного командування на власний розсуд. Але там де на чолі козаків опинявся сильний лідер козаки ставали грізною силою – так найбільшою частиною що захищала Київ був загін Київський вільного козацтва отамана Михайла Ковенка. Саме він разом з галицькими Січовими стрільцями ще до прибуття в місто гайдамаків Петлюри прийняв на себе удар повстання на Арсеналі, не дозволив арсенальцям опанувати місто і загнав їх в приміщення цехів. Добряче попсували більшовикам кров козаки в червоному тилу. Червоний главком Антонов-Овсєєнко в своїх мемуарах був змушений визнати, що німецькі війська в Україні вступали як правило на території яку уже були звільнені від червоних бійцями Запорізької дивізії полковника Натієва, а частіше – загонами тих самих вільних козаків.     За гетьмана Скоропадського вільне козацтво було розпущене. Головний отаман козацтва виявився його могильником – таку думку історики-соціалісти прищеплювали на еміграції цілим поколінням українців. Насправді ідея козацтва не була забута. На противагу дещо анархічному і слабо керованому вільному козацтву, гетьман мав розроблений проект створення українського козацтва за зразком донського та кубанського військ у Росії. Козаки мусили мати гарантії на земельну власність, право на зброю, особливі привілеї. На формування реєстрів козаків були кинуті кращі офіцерські кадри, наприклад на Катеринославщині штаб вільного козацтва формував генерал Омелянович-Павленко, майбутній герой Вапнярського наступу і Першого Зимового походу. Чому плани гетьмана не здійснишся? Питання до Петлюри та Винниченка.     Кадри козацтва нікуди не поділися і після відступу українських сил з Подніпров’я, і навіть після їхнього програшу. Україна першої половини 20-х років – це Дикий Захід, в якому влада більшовиків закінчувалася на межах міст – в селі панували місцеві отамани і їхні загони. За оцінками ОГПУ в період з 20-го по 24-й роки в Україні діяли біля 200 загонів чисельністю від 150 до 7000 осіб. Скільки це загалом – прикиньте самі і додайте загони числом поменше. Не буде перебільшенням сказати що партизанська війна проти більшовиків у 20- роки за масштабністю в значній мірі перевершувала опір УПА в західній Україні. До речі й сам термін «УПА» - родом також з загонів українських отаманів.     Кара неприборканим козакам була страшна. Їх чавили частини регулярної червоної армії, їхніх рідних мордувала ЧК-ОГПУ. Остаточно ж хребет неприборканої козацької волі зламав Голодомор. Проте – знищити козацьку волю виявилося не під силу навіть більшовикам. Вже невдовзі, під час війни, коли знадобилася народна самопожертва, ті самі більшовики самі почали піарити Хмельницького, Богуна, Кривоноса і ще низку козацьких героїв, оцінених радянським агітпропом як «правильні».     Різноманітні козацькі організації в Україні стали з’являтися напередодні розвалу Совецького союзу, але за формою і за змістом всі вони нагадували швидше пародію на козацтво ніж реально дієву організацію. Якоїсь активної політичної діяльності від козаків ніхто не бачив. Вони не проявили себе ані під час «України без Кучми», ані під Час помаранчевої революції. Звісно серед учасників цих акцій були й козаки також, проте важко сказати що їхній внесок був вагомішим за внесок пересічних громадян. В свідомості українців образ козака став невід’ємно поєднуватися з образом такого собі «занзібарського адмірала» - літньої особи і блискучій формі з повним іконостасом нікому невідомих орденів, медалей та просто значків – саме таких козаків пересічний громадянин бачив частіше за все. Ще один приклад такого «несвідомого антипіару» - це коли під маркою козаків діяли різноманітні охоронні фірми, при чому кадри до них набиралися за принципом «косо, криво аби живо». Так у Запоріжжі свого часу якась козацька організація зголосилася патрулювати вулиці разом з міліцією. Результат виявився дивовижний – проти волі пересічні громадяни почали поважати міліцію. Хлопчики-ботаніки, у красивій формі яку вони і носити гідно не вміли (відчувався брак стройової підготовки), та ще й з повноваженнями всього лише рівня дружинників, нікого особливо не вразили й не налякали і стали предметом насмішок всього міста. В першу чергу – за те що назвалися не ким-небудь, а козаками! І не де-небудь, а в Запоріжжі!     Так би воно може й було, якби не Революція гідності. Легкою рукою київський Майдан показав Україні і світові зовсім інших козаків – тренованих, кремезних хлопців у натівському камуфляжі, здатних битися і захищати. Козацька сотня з’явилася на Майдані одною з перших, одною з перших взялася за охорону периметру Майдану та зберігання ладу, і від самого початку була гарно впоряджена та екіпірована. В той час коли чимало бійців самооборони виходили на чергування в саморобних кірасах, козаки вже хизувалися касками, броніками і вправною дисципліною. Від козацької екзотики часто-густо лишалися тільки шеврони на рукавах, ну й звісно, оселедці. Козаки затримали на Майдані злодія. Взято звідси.      Козаком був відомий Михайло Гаврилюк, перебування якого у міліцейському полоні стало символом свавілля українських силовиків. Козаки були у всіх гарячих точках майдану. Вже після революції чимало козаків рушили на схід і зараз б’ються з сепаратистами в складі батальйонів «Дніпро», «Україна», «Донбас», та в загонах територіальної самооборони.     На заміну літньому «занзібарському адміралові» щодо козаків, в свідомості мас прийшов образ парубка з чупруном та в камуфляжі. Козаки стали силою, яка гучно про себе заявила. Точніше так, українське козацтво втретє з’явилося на світ у своєму природному вигляді – як військова сила, як загони самооборони українців проти зовнішньої навали і внутрішніх гнобителів.     Так, козаки були не єдині, хто став на захист Майдану та українців Донбасу. Були ще Самооборона Майдану, пересічні громадяни в батальйонах територіальної оборони, тощо. Але. Вже зараз сотні самооборони фактично припинили існування, кадр який був на Майдані роз’їхався по домівках і зайнявся своїми проблемами. Так, в разі потреби відновити склад сотні буде не важко. А доти? Чи може існувати сотня самооборони Майдану, без самого протесту на Майдані?     У козаків такої проблеми немає, їхня структура існувала задовго до Майдану і нікуди не зникла після нього. Звісно не всі козацькі організації, що були на Майдані, перейшли від самомилування до реальної роботи. Але деякі таки перейшли. Так, наприклад, у Києві ГО Святошинський полк реєстрового козацтва, члени якого на Майдані перебували в складі 4-ї сотні, вже зараз створив Київський козацький полк народного ополчення ім. Т. Шевченка. За тиждень козаки планують відкрити під Києвом учбово-тренувальну базу, де всі бажаючі зможуть здобути військову підготовку під керівництвом колишніх офіцерів збройних сил. В умовах коли потреба у військових навичках для пересічного громадянина стала сумною необхідністю, важливість цієї робот важко переоцінити. Існують козацькі організації що допомагають прикордонникам контролювати кордони України. Існують козаки що допомагають із забезпеченням бійців Національної гвардії та батальйонів територіальної оборони. Багато чого існує.     Практика доводить, козацькому роду – таки нема переводу. Дмитро Калинчукhttp://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/22256.phtml