Журналісти на добу

Багато з тих, хто приходить на виборчі дільниці і віддає голос за свого кандидата, дійсно вірять, що таким чином можуть вплинути на перебіг подій в державі, змінити стан речей на краще, чи просто продемонструвати свою небайдужість до подій навколо себе.
Згоден, вага одного голосу мізерно мала, але у кожного з нас є однодумці, чи не так? Так от, ми приходимо на вибори, ставимо хрестик в бюлетені, кидаємо його в урну і для нас вибори завершуються. А для когось вони тривають, хтось перехоплює з наших рук ініціативу і цілком може використати її, в тому числі і проти нас. Багатьох такий стан речей не влаштовує. Дехто намагається потрапити в члени виборчої комісії, дехто спостерігачем, та більшість охочих завжди опиняється не при справах. А ще хтось вважає, що ініціативу завжди слід тримати в своїх руках, і не в межах однієї єдиної дільниці, а хоча б району, чи міста. Керуючись цим гаслом, кілька активістів з Дніпропетровського козацтва та дискусійного клуба ім. Донцова озброїлись тимчасовими журналістськими посвідченнями і створили мобільні групи, які мали на меті виїжджати на дільниці, якщо там виникали підозри порушення виборчого законодавства (у нас були інформатори в кількох комісіях та штабах), і повертати ситуацію в правове русло.
На кожній дільниці право представляти одного кандидата, або засіб масової інформації, мають лише двоє журналістів. Та в більшості випадків цього цілком достатньо, аби попередити чи зупинити зловживання. Треба лише оперативно реагувати на виклики.
Стосовно минулих дострокових виборів Президента України, людей охочих до сенсацій розчарую одразу: за весь день нами було зареєстровано менше десятка викликів, половина з яких виявилися фальшивими. Думаю, це голосування по праву можна вважати найчеснішим за всю історію нашої держави. Цього разу з контролем один одного Юля і Пєтя впоралися на відмінно. Та й особливого сенсу щось фальсифікувати не було: переможець був відомий заздалегідь, а срібло і бронза на президентських виборах не мають жодного значення. Проте не слід забувати, що незабаром нас чекають дострокові парламентські вибори, а тут навіть останнє прохідне місце зичить чималі дивіденди. Тож на добровільну чесність годі буде розраховувати.
Так, ми не перші, хто придумав цей план, і не перші, хто його реалізував. Проте масового поширення, принаймні в Дніпропетровську, він не набув. А дарма. В цій справі кількість не менш вагома, ніж якість. Тож на наступних виборах і Дніпропетровське козацтво, і дискусійний клуб ім. Донцова будуть тільки раді, якщо у нас знайдуться і послідовники, і конкуренти. Адже ім'я переможця - це другорядне. Головне, щоб перемога була чесною. Бо лише чесні переможці здатні об'єднати людей і повести їх назустріч майбутньому.